турок оступились уряди французький та английський, — та й цесарці поставили своє військо позаду нашого. Наші мусили одступити у свою землю, — та й сюди приїхало французьке та английське військо і одинадцять місяців брали нашу кріпость Севастополь, поки таки і взяли. Ми мусили у 1856 р. помиритись і оддати туркам кільки землі коло Дунаю у Бесарабії. Правда, султанові звелено було англичанами та французами, щоб він обіцяв рівно держати і християн, як і магометан. Та з тії обіцянки нічого не вийшло.
Трохи згодом почали знову бунтувати християне проти турок: у 1867 р. повстали греки на острові Критському, вставали не раз герцеговиньці, босняки та й болгаре, та їм не помогла ні одна держава. Навіть не було того, щоб зразу по всіх землях, що під Турком, повстання начались, — а послі одні докоряли других, чому не піддержали. До того між болгарами та греками завелась сварка. На берегах морських коло Цареграда болгаре перемішані з греками, і греки думають, що це їх земля, а грецькі попи не згожувались, щоб болгаре правили службу і вчились не по-грецькому, а по-своєму, та щоб не покорялись і не платили податі патріярхові грецькому, що у Царегради. Насилу болгаре випросились у султана, щоб згодився на те, щоб вони собі вибрали власних архієреїв, не підлеглих цареградському патріярхові. За це цареградський і русалимський патріярхи прокляли болгар, як єретиків, — хоть болгаре ні в чому
