Сторінка:Михайло Драгоманов. Про українських козаків, татар та турків. 1876.pdf/74

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

віри не змінили. Тепер греки не раді і повстанню сербів в Герцеговині і Боснії, бо серби держали руку за болгар. І болгаре бояться, що як серби усі одібьються од турків, та заведуть собі чимале царство, то і їх під себе підвернуть. Дурні ще люде на світі! Замість того, щоб кожному знати і боронити своє, та у купі бути, помагаючи одно одному, зазирають на чуже добро як би ёго загарбати, чужих людей придавити, свою мову і віру їм накинути! А через те і кожному лихо, а особливо бідним. Не хотять помагати герцеговинцям і сербський і чорногорський князь, бо один другому завидує, — щоб ёго не зробили царем усіх сербів, — та й уряди великих держав їх спиняють.

Що з того далі буде — хто ёго зна. Тільки щоб довго турецька неволя вдержалась над християнами, то навряд. Чим дальш, усе більше християнам під турками не терпиться; та й по сусідніх землях, чим дальш, усе більш напложується письмених та чесних людей, що хотять, щоб скрізь по усёму світу не було здирства, та неволі. От як греки вставали у 1821 р., то тоді найліпший английський писатель Байрон збірав скрізь гроші та охочих вояків на поміч грекам, — а далі і уряди французький і английський та руський хоч трохи піддержали греків. Тепер за герцеговинських повстанців хлопочеться італьянець Гарибальди, що не раз бився за волю свого народу, щоб визволити ёго од неправої власти чужого цесаря австрийського, та папи римського, та короля