В євангеліях росказує ся, що з усіх заповідей жидівського закону Ісус уважав потрібними, аби ввійти у царство боже, лише дві: люби Бога і люби ближнього. (Словом ближній перекладає ся звичайно жидівське слово раєху, котре по нашому значить власне сусіда, земляк. Спершу жидівський закон велів Жидам бути справедливими лише для Жидів і любити лише Жидів, земляків. Потому в жидівській мові те слово почало вживати ся в розуміню кождого, с ким Жид мав діло, а нарешті стало значити кожду людину. Християне так і розуміли се слово і товмачать єго так, що треба любити кожду людину). Все инче, особливо приписи про обряди, пости і так далі, Ісус лехковажив.
Найліпше се видно з оповіданя в євангелію Марка, найстаршому і найдокладнішому з усіх. З оповіданя сего видно найліпше й те, який вплив мала проповідь Ісуса на людей:
„Один книжник приступив до Ісуса і спитав єго: яка перша з усіх заповідей? Ісус відповів єму: перша з усіх заповідей така: слухай Ізраелю (народе жидівський): Пан Бог наш є пан єдиний, то ж полюби пана Бога твоєго всім серцем твоім і всею душею твоєю і всім розумом твоім і всею силою твоєю; се перша заповідь. (Второзаконіє голова 6, стихи 4–5). Друга подібна йій: „полюби ближнього твоєго,
