як самого себе. Другоі більшоі від сих заповідей нема“. (Левити, гол. 18, ст. 18).
„Книжник сказав єму: добре, Учителю! правду ти сказав, що один є бог і нема другого, окрім него. Тай любити єго всім серцем і всім розумом і всею душею і всею силою, і любити ближнього, як самого себе — се більше (важніще) від усяких всеспалювань і жертв (Жиди приносили в свій храм худобу і домашні птахи, в дарунок або жертву богови; і там попи аби спалювали мнясо йіх зовсім, або частину, і як палили всю худобу, то се звало ся: всеспалінє). Ісус бачучи, що він розумно відповів, сказав єму: ти не далекий від царства божого“. (Євангеліє Марка, гол. 12, ст. 28–34).
Чуючи від Ісуса, що наближає ся царство боже, богато Жидів мусіло зрозуміти се по старому, що скоро мусить обновити ся царство Давидово, і самого Ісуса вважати за Мессію Христа, Помазанника, жидівського царя, котрого тоді богато Жидів ждали. Євангелія росказують, що богато людей звало Ісуса в лице „син Давидів,“ і що сам Ісус мав себе за Христа. З того, що римський намістник написав над шибеницею, на котрій роспято Ісуса, вину єго: Жидівський царь, можна бачити, що справді римський уряд налякав ся жидівського бунту за приводом Ісуса.
