Ті християнські учителі, що вийшли не з Жидів, а з Греків та Римлян, і добре знали книги своіх старих учителів, філософів, бачили, що і в тих філософів іще перед Христом були думки подібні до християнських: напримір, що бог є дух, що не має ні кінця, ні форми, що через те він один на ввесь світ; що люде повинні любити одні одних; що всі люде по природі рівні і повинні жити як братя й таке инче. То ті християнські учителі, що самі вчили ся у грецьких та римських писателів, казали, що бог постепенно приготовляв до християнства не самих Жидів, через пророків, але й инчих людей, через філософів. Образи деяких таких філософів навіть малювали иноді в християнських церквах.
Так письменніщі християнські учителі наближали ся до думки, що в світовім людськім житю є поступ до ліпшого, то є до думки зовсім противноі старим думкам, мов би то від початку світа чим раз далі іде до гіршого. Але ж у християнських думках про поступ була та хиба, що поступ признавав ся лише до часів Ісуса і перших учителів християн, а далі вже ні, бо ті учителі вже буцім то сказали остатню правду божу, а далі все, що хоть трохи незгідне з нею, уже від діявола! Окрім того, в самих християнських думках про поступ не признавало ся, аби люде могли поступати на перед самі, своім розумом та працею,
