містила кілька перепон, що утруднювали звязок між народами. Так, починаючи від коліна Німана, приблизно від Гродна, лінією на Торунь над Вислою і далі річкою Нотець, природа розмістила ряд майже непроходимих болот і плитких озер, які відділяли Поляків з властивої польської рівнини від їх поморських братів на стільки, що сильного політичного союзу між ними майже ніколи не було. Поморяни мали тісніші взаємини морем і сушею зі Заходом, як зі своїм одноплемінним півднем і в слід за тим підпали під німецьку окупацію, що йшла з того Заходу. Та окупація зробила з них „Поморянців“ і позбавила польське племя доступу до Балтійського моря між Одрою й Вислою. На Схід від лиману Висли такі-ж, коли не гірші болота, зовсім не пускали польської кольонізації до моря і оставили край за болотами для кольонізації надніманських[1] Литовців і Прусаків.
Перші польські надвислянські князі й королі намагалися доконче покорити собі ці племена. Бажання зломити тут Литовців, підкріплене католицькою політикою, принукало тих польських князів закликати на поміч Німців. Німці (т. зв. хрестоносці) поклали на литовській землі основи держави, яка з часом зломила саму Польщу. Поширюючись далі здовж моря, Німці захопили й Ригу, при лимані ріки, яка пливе довго по білоруській області, але потім переходить також лінією болот і озер та входить в литовську територію (Латишів). Суперництво полоцьких Білорусинів з Латишами і Латишів з Естами, так само як суперництво Поляків з Литовцями помагає закріпленню пришельців Німців на цілім південнім березі балтійського моря, на всіх
- ↑ Німан, значить Русь.
