пунктах, які є вихідними точками великих міжкітловинних комунікаційних ліній: так Німці закріпилися в Данціґу, в Кеніґсбергу, в Ризі. Міжнародні взаємини на балтійському побережжі через те дуже ускладнились, на явну некористь Поляків, Литовців, Білорусинів — вимагаючи від них, для свойого наладнання, дуже великих зусиль.
Нелегкі умовини склалися і на південних кінцях згаданих ліній, над Чорним Морем. Тут степова смуга, все поширюючись у напрямку сходу, притягає звідтам кочовиків, які пару разів відрізують українську кольонізацію від Чорного Моря.. Був час, що ті кочовики майже знівечили велике міжнародне значіння Дніпра, ледве оставляючи перехідний шлях від Данціґу через Варшаву, Галич (або Львів) і Ґалац. Цю лінію стараються Поляки відібрати від Українців, ослаблених натиском кочовиків (заняття Поляками Галичини в 14. стол.).
Таким способом ґеоґрафічно-історичні умовини між Балтійським і Чорним морями приводили до того, що тамошні народи відіпхано від морських берегів і вони товпилися один на одного. І дійсно, ми бачимо, що відпихані Німцями від заходу Поляки, ще в 10–11. стол. напирають на українську Галичину, а відштовхувані від чорноморських степів Волинці в 12–13 ст. ведуть винищуючу війну з німанськими Ятвягами і Литовцями, на яких з другого боку напирають і Поляки. Та найбільш прикрий для всіх показався цей взаїмний напір народів в Дніпровсько-Німансько-Вислянській області тоді, як Поляки остаточно втратили в користь, Німців Поморя і область Одри та почали рішучо шукати собі винагороди на Сході. Сталося це в половині 14. століття.
