А міжтим на якийсь час на східно-европейській рівнині уложилися взаємини досить вигідні для Українців і для цивілізації взагалі. Від 13. ст. склалися тісні союзні звязки між німанськими Литовцями і двинсько-дніпровськими Білорусинами; в 14. ст. У той союз входять і припятсько-дністровські та деснянські Українці — і ця союзна держава Ґедиминовичів (відома як „литовсько-руська держава“) встигла відбити від Татар бужансько-дніпровське Поділля. Вона довела словянську кольонізацію до самого Чорного Моря — до землі старих Тиверців і Уличів. Тут на початку 14. століття зявляється пристань Годжі бей (нинішня Одеса), котра вже тоді висилає збіжжя у Византію. Тимчасом оживляються італійські кольонії на Чорному морі, в той час, як на Балтійському находиться в повнім розцвіті союз міст Ганзи, який через Риґу входить у тісну звязь з білоруськими містами.
Обширна, зі значним розвитком доволі свобідного міського життя, держава Ґедиминовичів дає нам образок культурної білорусько-української держави з досить природніми границями (кітловини Німану, Двини і Дніпра) і стає опорою для свобідніших або культурніших племен також московської области (Рязані, Твері, Новгорода), загрожуваних Москвою. Москву в тім часі московський учений проф. Буслаєв назвав півдиким, півтатарським воєнним табором. Якби такі відносини проіснували два-три століття, то вся судьба Сходу Европи булаби зовсім інша, напевно щасливіша, як є тепер. Але ту рівновагу нарушив похід Польщі на схід, а також захоплення берегів Чорного моря Тур-
