ська дрібна шляхта була вдоволена набуттям прав польської шляхти, що її зрівнювали правно з маґнатами. Але на Україні склалася нова кляса узброєних людей, козаків, які забажали й собі зрівнятися в правах зі шляхтою. А за козаками й селянство, ще далеко не піддане панам, як у Польщі, особливо на місцях близько степів, рахувало себе достойним тої-ж свободи.
Польському урядові прийшлось або признати шляхотські права всьому населенню України, або попробувати відразу підчинити велику масу народу під владу зникаючої меншости. Король Стефан Баторий попробував виділити з маси козаків 6000 родин, дати їм шляхотські права, а решту повернути в поспільство, — яке повинно було підчинитися під руку шляхти. Але з того проекту, що його довго представляли і польські і московські письменники, як благородний дарунок прав козакам, вийшла тільки плутанина. Шляхта не признавала прав нових своїх товаришів — непопавші в реєстри козаки не бажали обертатися в поспільство, хотіли бути козаками, це є вільними зі самоуправою людьми. Відціль ряд козацько-польських воєн від кінця 16. до половини 17. століття.
На прибавок до того всього реліґійна унія була явним приступом не тільки до католицтва, але й до ополячення мільйонів Білорусинів і Українців і це, саме в той час, коли починалася по містах (Львові, Бильні, Луцьку, Острозі, Києві і др.) правильна шкільна наука, не чужа впливам европейської доби відродження і реформації. Ця наука пробудила в місцевому суспільстві, — особливо в міщанському, — національну свідомість і спомини національної незалежности, а до того значна частина населення в Литві й Білорусі відпала про
