України й Києва, — могла святкувати, що дешево спекалася крізи, піднятої козацькими війнами. Вона одержала назад велику частину спірних земель, ще очищену від опозиційних елементів, при помочі самого, (московського) конкурента. Ще сто літ володіла Польща на Білорусі й Правобічній Україні доволі безтурботно, коли не рахувати селянсько-гайдамацьких бунтів у південно-східній частині. Правда, таке поворотне набуття земель, що колись бунтувалися, було врешті-решт погубне для самої Польщі. Козацькі повстання спонукували многих Поляків задумуватися критично над політикою свого уряду і може бути, що вказалаби більшості польського громадянства на необхідність поважних реформ у країні. Тепер уже ніщо не нагадувало про таку потребу і польське громадянство заснуло, дозволивши своїй оліґархії, Єзуїтам і Жидам, обробляти Україну і очевидно, й саму Польщу. А тимчасом польська держава всетаки не була в силі остаточно обробити не лише Україну, але навіть зовсім розбиту Білорусь. Ще менше вона була в силі охоронити ті провінції, від захоплення Москвою, що кожної хвилини могла використати ту ненависть, яка тут тліла до польської державности.
Ця відсутність доцільної національно-політичної програми на Україні й Білорусі і хибна поведінка Польщі, були дуже на руку Москві, як державі, що ставала все більше й більше завойовницькою. Такою вона мусіла статися потім, коли прилучення України і голоси київських учених показали їй вигляди на заволодіння цілим первісним добром дому св. Володимира. Ці московські бажання зрос-
