а одну з волостей св. Володимира отримала королева Мадярії, внук котрої став імператором Австрії.. Та не мало „ґуберній вернулося“ від Польщі до Москви, — хоча, — (нове торжество льоґіки) — в тих губерніях прийшлось задовольняти польських панів закріпленням і розширенням паншизняного права над „возсоединеннымъ православнымъ населеніемъ”! Як би там не було, — то по тих „присоєдиненіях“ на Сході Европи повстала імперія „перевищуюча величиною римську в часах її найбільшого розмаху“. І та імперія створилася на розвалинах Литви й Польщі, дякуючи тільки нездалій столиці цих двох держав…
Розуміється само собою, що така обширна і таким способом створена імперія не могла бути ані свобідною, ані добре зорґанізованою. Коли в XVI. столітті московські князі всіма правдами й неправдами злучили під своїм володінням усе московське („великоруське”) населення, то вони відчули, що для будьякого наладнання своїх старих і нових волостей треба скликати земські собори[1]. Земські ради і собори спасли теж національну независимість Московщини в добі самозванців. Очевидно, московські царі з часом, як і другі монархи Европи, почали обходитися без скликування тих дорадних орґанів, завжди невигідних для власти, що стремить до самодержавства. Бо парляменти
- ↑ Земські собори, це були зїзди знатніших людей з усіх земель Московщини, що їх скликували по свойому вибору царі для поради. Це був наче початок парламентаризму в Московщині.
