З початку адміністрація держави мала до деякої міри децентралізований[1] вигляд, примінюючись до ріжновидних умовин новоприлучених країн. Правда, що Москва робила уступки найбільше таким місцевим умовинам, які можна було використати в інтересі політичної централізації. Так прим. адміністрація протеґувала аристократичний, німецький елємент в прибалтійському краю на шкоду народнього, естонсько-латишського елєменту, який знов зачинало підпирати шведське правительство. В той-же самий час в Україні Московщина старалася використати для себе неохоту черні до козацької старшини, притім зовсім не підпираючи прав черні та ще насаджуючи над нею московських чиновників. Так за Катерини II. російська, державна адміністрація вважала за потрібне в новоприлученій Білорусі опікуватися польською аристократією, щоби ослаблювати серед неї прихильність до демократичного патріотизму Косцюшка та щоби не згіршувати сусідніх, московських селян вольностями для білоруських мужиків. При деякім ліберальнім подуві Москва дала парляментарне управління Фінляндії і Конґресовій Польщі, щоби відтягти Фінляндію від Швеції, а конґресівку від польських земель під Австрію й Прусами; але потім загальмувала дальший розвиток автономних установ Фінляндії та зовсім їх скасувала в польськім королівстві.
- ↑ Децентралізований, децентралізація — протилежність до централізований, централізація. Влада є тоді децентралізована, коли не все є в руках центру, а деяку самоуправу мають окремі провінції держави.
