Також із кров'ю юною
ніде не пропаду,
і як пішов з комуною,
то й далі вже піду.
Коли ж не повернуся я,
ну, що ж… Прости. Забудь.
Хай зливи кучму русую
розчешуть, розів'ють.
Хай вітер, пролітаючи,
торкнеться до щоки,
ми живемо, вмираючи,
бо ми — більшовики. —
Та й стих. Але ще хмуриться.
А рідная мовчить.
І осінь ніби журиться,
І дощ мрячить… мрячить…
У сурму трубить мідную
багряно-золота.
Обнявся син із рідною
і рушив од плота.
Пішов, де ранню синьою
гудуть, гудуть гудки,
