Ясь ішов гущавиною
по злотисто-жовтій в'яні.
Десь близенько під сосною
джерело текло в тумані.
Йшов, розводячи руками
гілочки тонкі росисті.
Раптом бачить — між кущами
кулемет стоїть у листі.
„Що за диво?“ — Ясь міркує, —
„Звідки тут, у лісі, зброя?
Чи з ведмедем вовк воює,
чи на зайця йдуть обоє?“
Та як глянув — край дороги
чорна постать над потоком.
Ясь здригнувся від тривоги,
як та постать стала боком.
Наче стовп стояв з хвилину.
„Граф! Не привид, не примара!“
І ту ж мить, як птах, полинув
у село, до комісара.
Мчить — шумлять осінні трави,
а навстріч — біжать ялиці,
