краєві мови. Брали отже в сьому участь Українцї-Русини і Поляки. Все те концентрувало ся передівсїм коло правничого видїлу. І тут перший виїмок від нїмецької мови викладової зроблено в користь українсько-руської мови. Цїсарським розпорядженєм з дня 23 марця 1862 р. (рескрипт мінїст. стану з 26-ого червня 1862 р. ч. 3542, рескр. Презід. Намістн. з 12-ого липня 1862 р. ч. 5661) отворено на правничому видїлї для предметів теоретично-судового іспиту дві надзвичайні катедри з українсько-руською викладовою мовою. Тодї доперва почали Поляки професори подавати ся о дозвіл викладати по польськи, і перший проф. Зєльонацкий в 1863 р. 15-ого цьвітня дістав дозвіл від мінїстра узгляднити в своїх нїмецьких викладах римського права принагідно польську правничу термінольоґію. І поволи один професор за другим діставали такий дозвіл. І вже в. р. 1871 цїсарським розпорядженєм з 4 липня (рескр. мінїст. віроісп. і осьв. з 11-ого липня 1871 р. ч. 523) постановлено, що «всякі ограниченя, що стояли дотепер на перешкодї польським та руським викладам на правничому та фільозофічному видїлах львівського унїверзитету мають від тепер зовсїм устати, а на катедри тих факультетів могуть бути покликані в будучности тілько особи, що будуть спосібні викладати на одній з краєвих мов». Се розпорядженє дало нам запоруку розвивати ся на нашій мові. Ми могли і можемо мати таке саме число катедр. як се мають Поляки.
Але вже в декретї номінацийному з д. 3-ого цьвітня 1882, яким іменовано Дра Олександра Огоновського звичайним професором австрийського права цивільного з українсько-руською викладовою мовою, сказано так: «Після теперішнього
уладженя львівського унїверситету всї професори є обовязані по правилу (in der Regel) викладати на польській мові, з виїмком таких случав, в котрих правительство, пильнуючи завсїгди тяжачої на кождому кандидатї до катедри повинности виказати ся цїлковитим знанєм одної з краєвих мов, або інакше постановить, або інакше постановило, як то власне має ся зі згаданими руськими катедрами». Се розпорядженє числить ся з дійсним тодїшним станом львівського унїверситету, але воно зовсїм не усуває розпорядженя з р. 1871.
Тими то розпорядженями запевнено нам утраквізм. Тимчасом його нема на нашому унїверситетї.
Що до иньших приписів, то признано рескриптом
