Сторінка:Модест Левицький. Паки й паки. Про нашу літературну мову. 1920.pdf/65

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

будь я проклят! „Не будь я песький син, коли вже вдержу більш!“ („Пан та собака“ Гул.-Артем.)

У додаткових причинних реченнях часто зустрічається московський вираз: „дякуючи тому“ (благодаря этому), дуже незугарний в нашій мові. „Дякуючи тому, берлина розбилася“. Таке речення дивовижне і з граматичного і з лоґічного погляду: берлина не може дякувати та й нема за що дякувати, коли розбилася. По нашому треба було-б сказати: через те, тому або тому-то берлина розбилася. „Дякуючи“ у нас можна вживати тільки в простому розумінні: гості встали, дякуючи господареві за хліб та сіль. Я написав йому листа, дякуючи за поміч.

Дієприслівники („дѣепричастія“) ми маємо теперішнього й минулого часу; але минулого часу вживаються значно частіше, ніж теперішнього часу, і часто заступають ці останні, особливо в додаткових реченнях, що надає особливого колориту нашій мові, якого не слід псувати, притьмом натягаючи наші речення на московський копил. Напр. „желая помочь, мы иногда вредимъ“ — треба перекласти: хтівши (а не хотячи) помогти, ми иноді шкодимо.

Дієва особа в додаткових реченнях часу ставиться не перед дієприкметником, як у московській мові, а після нього і переноситься з головного речення в додаткове. Це дуже орігінальний наш оборот, стародавня

63