Я не вспокоюсь: на іи останкахъ
Блукатиму по холоду, въ темноти́,
На ви́шни́ вики, въ муци́, безъ надіи,
На ганьбу чолови́чому хоти́нью.
Ви́шный законъ чолови́кови́ доля дае справедлива :
Ви́шный законъ занехавши, лихо зробись чолови́къ!
Горе тому, чьи кости зъ земли́ чолови́къ виби́рае;
Ги́рко й тому, хто за золото мертвыхъ покою збавля.
Счасливо, чолови́че, хай тоби́
Того не буде пи́сля смерти, що мини́!
Ой горе, горе! .. ..
И посли́дній галасъ ти́ни́
У степу затихъ;
Ми́сяць бли́дый сумно пльны
По водахъ морськихъ.
Керчь 1841
