московщыною, — винъ мовчить, не видлаюеться. А мижъ иншымы москалями инше діеться. Сказано, батько й маты далеко, а грихъ на порози, — зовсимъ розопсіе.
Мы, слава Богу, горюемо, а хлиба не купуемо; конту зъ обохъ насъ доволи. — «У йихъ (кажуть) стилько гречкы, скилькы у шолудывого — чуба. Хай и такъ: я ничого не займу, а якъ що, то й чуже догледжу. Мене не выганяе хазяинъ; а ще запрошуе. Друге й найметься й обиждае хазяина, гріе руки, а його всякъ ганыть, що-бъ себе прикрыты. А Богъ не скиренъ та влученъ и влучыть винъ выноватого; бо воно й само краде, и другому пидступъ дае, и потуры робыть ледачимъ. Оттакъ дякуе за хлибъ, за силь, за гроши хозяинови!
Хай смиються, а мени на чистоту любище жыты. Я й своимъ дитямь того бажаю. Ось баба, моя сповытуха, та й та мени яке вытынае. «У тебе (каже) й сковороды нема. А моя бида, госпосю, що сковорода не така якъ у людей, що вона бабуе та ничого не бачыть и не чуе — не крадена, хочъ и не куплена. Инше жъ таке ледаче зъ малку, що тилькы йому й утихи, якъ що вкраде, хочъ бы и гроши въ кишени бряжчали. Онъ якъ та багатырка, що дворянкою за вроду прозвалы. У панивъ маже сьвитлыцю, гроши здо-
