стари москали) цуркою було тебе скрутять, мовъ снопа въ поли. Дакъ не бидувалы воны? Теперъ и мундеръ до гаплыкивъ, — дешевше й легше. А то було тильки й знаешъ — чыстыты ти кгудзикы! Чистота та чыстота, що було за для неи конямъ груды высмалюють. Оце було — офицеръ прыйде на конюшню, — хусточку возьме съ кышени, потре, а того й не знае, що въ коня груды высмалени. Зновъ же (каже мий чоловикъ) люде колысь таки булы, що наче въ тайному бору соби рослы. Шкилъ не було. Оце батько не 'бразованый, то й сынъ його ничого не знае, де право, де ливо. Якъ учать маршироваты, такъ прывяжуть на одно плече соломы, а на друге, сина, та й командуе: сино! солома! сино! солома! Дакъ винъ и знае, якою ногою ступаты. А теперъ (каже мий чоловикъ) и люде порозумнищалы, и въ москалюваньни получчало. Иноди (каже) самъ Царъ тыхцемъ допевняеться, пытае въ солдатъ: Чы не обиждае васъ началство? чы дають исты доволи? Теперъ тильки й служыты (каже мий чоловікъ). Бувъ (каже) приказъ, щоъъ жонатыхъ не бралы въ москали. Поихала, бачте, Царыця кудысь на мисяць, у Лываду, чы що, та й засумовала тамъ безъ Царя, безъ дружыны своеи, значыть, та й написала: Царю мий, сызый голубчыку! серденько мое любее!
Сторінка:Молодыча боротьба 1899.pdf/17
Зовнішній вигляд