Сторінка:Монографіи до исторіи Галицкои Руси М. Смирнова, М. Дашкевича и Дра И. Шараневича (1886).pdf/112

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 104 —

вдою обѣщахся отцю си королеви Угорьскому, не могу послушати тебе, яко срамъ имамъ и грѣхъ не исполнити обѣта“.

Нѣколи Данило не покидавъ своихъ спо̂льнико̂въ и все помагавъ имъ щиро. До людей во̂нъ во̂дносився гуманно и прощавъ образу. Зъ галицкими боярами во̂нъ чинивъ цѣлкомъ не такъ, якъ єго батько; разъ то̂лько во̂нъ не вдержався во̂дъ душогубства, се сталося въ останній разъ того, якъ бояре и Угры хотѣли во̂добрати у него Галичь; мабуть на той разъ гнѣвъ єго до̂йшо̂въ до ко̂нця и во̂нъ убивъ угорского ватажка Фильнія, ко̂лькохъ Угро̂въ и боярина Володислава.

Коли Олександеръ Белзкій, що заподѣявъ Данилови такъ багацько шкоды и лиха, попрохавъ у него згоды, во̂нъ простивъ єму, простивъ навѣть Михайлови Черниго̂вскому и гото̂въ бувъ вернути єму Кієвъ, а сынови єго надѣлити Луцкъ.

Нѣколи не забувавъ во̂нъ, коли хто вчинивъ добро для него. Добувши въ Кієвщинѣ Торцькій: „да и дѣтемъ Мстиславлимъ, шюрятомъ своимъ, рекъ имъ: „за отца вашего добродѣянье приимете и держите Торцький городъ“. Не любивъ во̂нъ славы и пыхи, що особливо вызначалося у во̂дносинахъ єго зъ Римскимъ папою.

Римъ предкладавъ Данилови корону королѣвску, що бъ тымъ въ части заступити по̂дмогу, якои во̂нъ домагався во̂дъ Риму. Коли послы явилися першій разъ у Данила съ короною, Данило не принявъ єи и сказавъ: „Рать татарская не престаєть злѣ живущи съ нами: то како могу прияти вѣнѣць, бес помощи твоєй?“ Опо̂сля во̂нъ коронувався при такихъ умовахъ: „Опиза же приде вѣнѣць нося, обѣщеваяся, яко „помощь имѣти ти отъ папы“ ; оному же одинако не хотящу и убѣди єго мати, и Болеславъ и Семовитъ, и бояре Лядьскые рекуще: дабы приялъ бѣ вѣнѣць, „а мы есмъ на помощь противу поганымъ“.

Такимъ побытомъ, чи глянемо на Данила яко на державця, чи яко на чоловѣка, бачимо въ нѣмъ образець приятный и радо̂сный. За те жь за єго вдачу и єго читало людей любило и шанувало. Ось якими словами лѣтопись ко̂ньчає оповѣданє про оденъ съ походо̂въ Данила на Ятвяго̂въ: „Оттуда же князь Данилъ приде ко Визьнѣ и пройде рѣку Наро̂въ, и многи крестьяны оть пленения избависта, и пѣснь славну пояху има, Богу памогшу има и придоста зо славою на