Сторінка:Монографіи до исторіи Галицкои Руси М. Смирнова, М. Дашкевича и Дра И. Шараневича (1886).pdf/49

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 41 —

фактичнои исторіи не достає матеріялу, то що жь мовити про исторію внутрѣшню, побытову? А треба знати, що побытова исторія має далеко, далеко бо̂льше интересу: знанє сеи исторіи выяснює поглядъ и думки на подѣѣ зверхни̂. Лѣтописи добре пильнували и докладно записували усобицѣ князѣвъ, во̂йны зъ сусѣдами, напады сусѣдо̂въ на Украину-Русь; але вельми мало звертали вони уваги на народный побытъ, на народни̂ розумѣня, на єго думки, єго розвитокъ духовый и моральный, на єго свѣтоглядъ. Воно й не диво: лѣтописцѣ мусили по̂длягати интересамъ свого часу; ихъ интересували во̂дносины до сусѣдныхъ державъ, успѣхъ того або иншого князя въ боротьбѣ. Житє сучаснико̂въ, ихъ думки, прямованя не звертали на себе уваги лѣтописцѣвъ. Отже, коли Галицки̂ лѣтописи не досить докладно повѣдають про усобицѣ, походы, боѣ и т. и., то ще менше можна сподѣватися во̂дъ нихъ звѣстокъ, що бъ выяснити собѣ внутрѣшнє житє Галичанъ. Мы зо̂брали — де можна було, и яки̂ можна було звѣстки про сю рѣчь, звели ихъ до купы и подаючи застерѣгаємо, що нашь оглядъ внутрѣшнёго житя Галичины вважаємо за неповный и недокладный.

Споглянувши на внутрѣшній побытъ Галичины, на самъ передъ дивуємся во̂дносинамъ князя до высшого стану, до бояръ. Ось деяки̂ мѣсця зъ лѣтописей про сю рѣчь: року 1188 Волыньскій князь Романъ Мстиславовичь довѣдався, що проти Галицкого князя, Володимира, Галичане загаломъ ремствують. Романъ мѣркує, якъ бы то выгнати Володимира, а самому сѣсти въ Галичѣ; во̂нъ баламутить проти Володимира, пише на него до бояръ и по̂дмовляє выбрати єго. „Мужи же Галичкыи, пріимше совѣтъ Романовъ, совокупивше полкы своя и возсташа на князь свой и не смѣша его изимати, ни убити, зане не вси бяхуть въ думѣ той“. Вѣдаємо, що Володимиръ зъ доброи волѣ залишивъ Галичь. По̂дъ рокомъ 1200 въ лѣтописи читаємо: „и приведоша Галичане Мстислава (Пересопницкого) на Бенедикта и пріиде къ Галичю и не успѣвшю ему ничтоже, Щепановичь Илія возведе и на Галичину могилу, осклабився, рече ему: „Княже, уже еси на Галичинѣ могилѣ посѣдѣлъ, такъ и въ Галичи княжилъ еси, смѣяху бо ся ему“. По̂дъ р. 1208: „Ятымъ же бывшимъ княземъ Роману, Святославу, Ростиславу, Угромъ же хотящимъ ѣ вести королеви, Галичаномъ же молящимся имъ, да быша и повѣсили мьсти ради, убѣжени же