Сторінка:Монографіи до исторіи Галицкои Руси М. Смирнова, М. Дашкевича и Дра И. Шараневича (1886).pdf/55

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 47 —

своя, яко не имѣюща власти княженя своего, рѣста же съ нужею: пріиди, княже Данило, пріими градъ“.

Отакъ въ усѣхъ значныхъ справахъ головными дѣячами бачимо бояръ. Въ Галичинѣ вага бояръ була така сама, якъ и въ Кієвско̂й Руси: и тамъ и тамъ народна маса вважала бояръ яко захожихъ людей: ваги бояре набиралися зъ своихъ достатко̂въ та зъ урядовыхъ посадъ и черезъ те задержували сво̂й вплывъ на масу. А наро̂дъ, не маючи свого власного ватажка, звычайно мусивъ дѣлитися на частки и хилитися до того, або иншого боярина. Се добре видко зъ лѣтописного оповѣданя про приѣздъ Доброслава до Данила: „Ѣдучю Доброславу, во одиной сорочцѣ гордящу, ни на землю смотрящу, Галичаномъ же текущимъ у стремени єго“. Ѣздити або ходити „у стремени“ — було тодѣ ознакою поко̂рливости, по̂длеглости. На останку, коли бъ Галицка маса була зъ самосто̂йнымъ голосомъ и вагою, то не попустила бъ вона, що бъ любый єи князь Данило бо̂льше, нѣ жь 40 лѣтъ бѣдувавъ такимъ небезпечнымъ и приниженымъ житємъ! Коли бъ була самосто̂йно̂сть масы, вона бъ зробила отакъ якъ Кіяне, мовивши: „Не хотимъ Ольговичей, хотимъ племя Мономахово“.

Зустрѣчаємо по лѣтописяхъ оповѣданя про повстанє мѣсть проти князя, але й вони то̂лько змо̂цняють нашу гадку про пасивне становище мѣщанъ. Подъ р. 1240 повѣдає лѣтопись про поворотъ Данила съ Польщи, по̂сля татарского нападу: „И пріиде ко граду Дорогичину и восхотѣ внити во градъ, и вѣстьно бысть ему: „яко не внидеши во градъ“, оному же рекшу: „Яко се былъ градъ нашь и отецъ нашихъ, вы же не изволисте внити въ онъ“; отъиде, и отъиде мысля си, иже Богъ послѣ же отмстье сотвори держателю града“. Бачимо, що Данило нѣ слова не мовить про мешканцѣвъ, а обвиновачує „держателя града“, се бъ то боярина.

Теперъ подамо ти̂ убоги̂ звѣски, яки̂ лишили намъ лѣтописи про житє и занятя бояръ и мѣщаньства.

Не слѣдъ по̂дъ словомъ „бояре“ розумѣти во̂друбный замкненый станъ: зробитися бояриномъ можна було всякому. Та здається, боярами тодѣ звали кождого, хто бувъ близькимъ до князя и мавъ яку значну посаду. Не буде великои помылки, коли скажемо, що бояре були урядовый станъ, до котрого належали не то̂лько старши̂ урядники, але й менши̂, якъ тіуны,