Сторінка:Монографіи до исторіи Галицкои Руси М. Смирнова, М. Дашкевича и Дра И. Шараневича (1886).pdf/68

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 60 —

въ могилу. По̂вденно-захо̂дна Русь зновъ вернулася на шляхъ старого свого становища. До того и чужинцѣ змо̂цнили сво̂й вплывъ на ню и пильнували, що бъ добру єи частину пригорнути до себе.

Здавалось, що гадка про зъєднанє Украиньско-рускихъ Земелъ цѣлкомъ зникла; отодѣ-то за 15 роко̂въ по̂сля Романовои смерти, сынъ єго Данило заходився дбати про батькови̂ думки и єму — бо̂льшь-меншь — пощастило выконати ихъ. Роздивѣмося жь, якимъ чиномъ Данило перевѣвъ отсю справу.

Данилови на єго долю, окро̂мъ Володимира Волыньского, выпала то̂лько частина схо̂днои Волыни, во̂дписана єму заповѣтомъ свояка єго, Мстислава Нѣмого; та й зъ сего заповѣтного удѣлу велику частину мусивъ Данило добувати силомо̂ць; а всѣ инши̂ Землѣ, яки̂ во̂нъ лишавъ по собѣ, придбавъ во̂нъ самъ. Володимиръ стався єму нѣ бы осередкомъ, до котрого горнувъ Данило Украиньско-руски̂ Землѣ.

Въ тако̂й Данилово̂й роботѣ можна во̂дро̂жнити два періоды. Насампередъ во̂нъ пильнує по̂дгорнути по̂дъ свою руку ти̂ Землѣ, що були єго „батько̂вщиною“, але тодѣ не належали до него. За таку „батько̂вщину“ во̂нъ мо̂гъ вважати першь усего Землю Володимирску, се бъ то бо̂льшу частину захо̂днои Волыни. Остання Волынь була во̂друбнымъ удѣломъ, де головными мѣстами були Белзъ и Червень. Певно, що за Романа и по схо̂дно̂й Волынѣ були во̂друбни̂ князѣ, та Романъ по̂дгорнувѣ ихъ по̂дъ себе. Нѣ за кимъ зъ Украиньско-рускихъ князѣвъ не було сто̂лько права на Галичь, якъ за Даниломъ: єго батько Романъ бувъ близькимъ кревнякомъ Галицкому княжому родови; ро̂дъ сей вимеръ, Галичь призвычаився переходити, яко спадщина, во̂дъ батька сынови. Отъ черезъ се Данило и мо̂гъ вважати и Галичь за свою „батько̂вщину“.

За останнихъ часо̂въ свого житя Романъ володѣвъ и Кієвомъ; одначе Данило не квапився на сю частину Украины-Руси, яко на спадщину; а може й не хотѣвъ набиватися за Кієвомъ, що бъ не выкликати довгои боротьбы: може мѣркувавъ во̂нъ инакше, що хочь во̂нъ и возьме верхъ у боротьбѣ та великои користи съ того не придбає. А що Данило тодѣ не замѣрявся на Кієвъ, се видко съ того, що Кієвскій князь Володимиръ Руриковичь спершу побоювався Данила и воювавъ проти него, але небавомъ заспокоився и бувъ Данилови супе-