лодимирка, вона, не вважаючи на волю мѣщанъ, помагає князеви втихомирити народну колотнечу въ Галичѣ и сѣсти на столѣ. Зъ лѣтописного оповѣданя про сей випадокъ знати, що наро̂дъ тодѣ стоявъ самъ по собѣ, а князь и дружина сами̂ по собѣ.
Що иншого помѣчаємо въ Галичѣ за Володимиркового наступника Ярослава Осмомысла. Коло князя перебуває стало єго власна дружина; ся дружина не те, що бувъ „полкъ“, якій збирався въ часы народного рушеня, коли повставала во̂йна зъ ворогами зверхними.
Бояре не почували себе тѣсно злучеными съ княземъ, а були цѣлкомъ во̂друбными; вони вплывали на князя не такъ, якъ вплывала тодѣ дружина. Бояре се горѣшня верства. За Ярослава зъ разу видко стало вагу и авторитетъ урядового стану Галичанъ. Вѣдаємо, що Ярославо̂въ батько захопивъ бувъ ко̂лька Изъяславовыхъ мѣстъ. Ярославъ готовый бувъ вернути ихъ, та бояре не дали єму сего вчинити. Бояре не хотѣли, що бы, сѣ княжои ласки, справою кермувавъ хто зъ боку и черезъ те вони року 1173 повстали и проти князя и проти тыхъ єго прихильнико̂въ, що лѣтопись зове ихъ „Чарговою чадью“. Отся „чадь“, мабуть була зъ людей незначныхъ. Здається, що проводомъ до ворохобнѣ було бажанє боярѣ во̂двернути во̂дъ князя вплывѣ „чади“, але не во̂дважилися вони прямо мовити причину и причепитися до семейного житя князя. А вже се одно свѣдчить, що бояре мали велику вагу и силу. Прецѣнь же вони не цѣлкомъ взяли гору надъ Ярославомъ: хочь во̂нъ и заприсягся вважати на волю бояръ, одначе жѣнка єго примушена стала на вѣки покинути Галичь, а сына во̂нъ разъ прогнавъ було. Зъ другого боку спостерегаємо, що бояре присвоили собѣ и почали орудувати такими правами, яки̂ по иншихъ Земляхъ належали громадамъ и стали вони порядкувати за всю Галицку громаду. Передъ смертію Ярославъ скликавъ увесь наро̂дъ: „И ко преставленію своєму въ болезни тяжцѣ познася худъ, и созва мужа своя и всю Галичскую Землю; позва же и зборы вся и монастыря и нищая и сильныя и худия“. Тутъ передъ усѣма во̂нъ кається за свои грѣхи: „Й тако глаголаше плачася ко всѣмъ: отци и братя и сыновѣ, се уже отхожю свѣта сего суєтьнаго и иду ко Творцю своєму, а сгрѣшихъ паче всѣхъ, якоже инъ никто же сгрѣши; а отци и братія! простите и от-
