дайте!“ До кого же во̂нъ обернувся, якъ зайшла рѣчь про наступника? „И се мовляшеть мужемъ своимъ: а се приказываю мѣсто своє Олгови, сынови своєму меншему, а Володимиру даю Перемышль“. Й не съ кимъ иншимъ, якъ зъ мужами Галицкими складає во̂нъ про се умову. Такъ само и Романъ Мстиславовичь обертався до мужѣвъ тодѣ, якъ хотѣвъ обняти Галицкій сто̂лъ.
Таки небезпечни̂ для князя во̂дносины бояръ зложилися не зъ разу, а спровола, повагомъ, непримѣтно, черезъ що князь и не взявъ проти нихъ обережности заздалего̂дъ. За часу Володимирка завелося въ Галичинѣ одновластє и звычай, що бъ сто̂лъ княжій переходивъ во̂дъ батька до сына. Берладникъ, хочь и силкувався за Ярослава добути собѣ удѣлъ въ Галичинѣ, та не було єму въ сему вдачѣ. Инши̂ вѣтки княжого роду не замѣрялися на Галичь, ажь до ко̂нця XII. вѣку. Такимъ побытомъ зъ року 1144 въ Галичѣ не перемѣнялися князѣ такъ, якъ по иншихъ Земляхъ; правивъ оденъ князь безъ суперечнико̂въ. Земля була велика, а князь оденъ; натурально було боярамъ придбати собѣ широку власть. Вони орудували не то̂лько невеличкими мѣстами, але й головными. По мѣстахъ можна було имъ сидѣти довго; бо не траплялося такихъ обставинъ, що бъ примушували ихъ кидати свои посады; вмиравъ князь-батько, вони служили у єго сына; отъ и въ Ярослава були „мужѣ“ єго „отця“. Вь лѣтописи здибаємо такихъ „мужѣвъ“, що служили князеви по 20 лѣтъ; орудуванє справами надавало имъ особливои силы и черезъ все отсе „княжи̂ мужѣ“ зробилися „крѣпкими землѣ“ и набралися великои ваги: стали вони вже не „княжими“ лишенъ, а Галицкими мужами. Надбавши собѣ такои ваги, вони почали истнувати якъ щось во̂друбне, самосто̂йне, мимо княжои волѣ.
Доказомъ того, що сказано про організацію „Галицкихъ мужѣвъ“ (въ Кієвско̂й лѣтописи зустрѣчаємо ихъ съ половини XII. вѣку), стають ихъ власни̂ слова до Ярослава, що мовили єму передъ во̂йною зъ Изъяславомъ: „Ты єси молодъ, а поѣди прочь и насъ позоруй, како ны будешь отецъ твой кормилъ и любилъ, а хочемъ за отца твоего честь и за твою головы своя сложити“; и рѣша князю своєму: „Ты єси у насъ князь одинъ, оже ся тобѣ што учинить, то што намъ дѣяти? а поѣди, княже, къ городу, а мы ся бьємъ сами съ Изъяславомъ, а кто
