Сторінка:Монографіи до исторіи Галицкои Руси М. Смирнова, М. Дашкевича и Дра И. Шараневича (1886).pdf/87

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 79 —

кого воно належало; швидше можна сказати, що се руске мѣсто, бо ще й теперь тамъ сидять Русины. Попередни̂ селитьбы Русино̂въ тягнуться ажь по рѣчку Дунаєць, то̂лько за 10 миль во̂дъ Кракова. Во̂дъ Ропы межа́ йшла лѣвымъ бокомъ Вислока, инде по само̂й рѣчцѣ Вислоку. Во̂дъ низовои течіѣ сеи рѣчки межа́ имовѣрно йшла до того мѣсця, де була Ruska wieś, а зъ во̂дтѣлъ Вислокомъ, ажь до вплыву єи въ Сянъ. Руски̂ Землѣ сеи краины звалися Го̂рскимъ краємъ и По̂дго̂рємъ; така назва була и сусѣднымъ польскимъ Землямъ. Во̂дъ Сяну йшла межа́ полями до Вепра, поузъ яки̂сь „Ворота“, поузъ Щекарѣвъ, Сутійскъ и Тернаву, а де инде межею була рѣка Сянѣ. Зъ лѣтописи вѣдаємо, що зъ сего боку були сумѣжни̂ руски̂ мѣста: Грабовець, Орельскъ, Грубѣшѣвъ, Верещинъ, Ухань, Комо̂въ, Холмъ, Стовпє, Угровескъ, Володава. Земля мѣжь Богомъ и Вепромъ звалася Украиною. Дехто операючись на польскихъ жерелахъ, гадає, що за Данила Руска межа́ заходила за Вепръ, що Русины взяли були Люблинъ; але се байка. На по̂вно̂чь во̂дъ почисленыхъ мѣстъ рускихъ, Руси належало село Воинъ, не далеко, до вплывала Тисьмениця въ Вепръ, а далѣ Андрѣєво. Зъ околицѣ Вепря межа́ повертала на схо̂дъ и близько Берестя приходила до Буга, а далѣ йшла въ гору Бугомъ. Про Берестє и Дорогочинъ часто згадує лѣтопись, якъ про сумѣжни̂ мѣста; Дорогочинъ мусимо вважати яко самий далекій конець на по̂вно̂чному заходѣ Даниловои державы.

Околицѣ Дорогичина тяглися по Нуръ; за Нуромъ сидѣли Ятвяги; во̂дъ нихъ Русь межувала зъ болотами. За часу Романа селитьбы Русино̂въ тяглися ажь по Райгородъ, але пото̂мъ спустѣли вони.

Де була межа́ Украины-Руси зъ властивою Литвою, побачимо опо̂сля. За Литвою прилягала до Руси Земля Пиньскихъ князѣвъ.

Не вѣдаємо, чи ти̂ Землѣ, що поподбивавъ до себе Данило на сходѣ 1254–1258, задержавъ всѣ по̂дъ собою, въ усякому разѣ Землѣ Даниловои держави доходили до Овруча, не переходячи за Тетеревъ, не спускаючись низше верхо̂вя Бога. Самымъ останнимъ концемъ лѣтопись згадує Межибоже.

По Днѣстру Землѣ Данилови̂ ишли до Каліуса. Трохи на захо̂дъ по̂вденна межа́ ишла имовѣрно горѣшнёю течією Прута