Сторінка:Монографіи до исторіи Галицкои Руси М. Смирнова, М. Дашкевича и Дра И. Шараневича (1886).pdf/95

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 87 —

дѣля изъидоша на наю Ляхове, яко помощника ти есвѣ. Пославшу же єму помощъ“… Угорскій король ставши своякомъ Данилови, бо одруживъ свою доню Констанцію зъ єго синомъ Львомъ, ко̂лька разо̂въ прохавъ у него помочи; разъ во̂нъ заклика́въ єго такими словами: „Ужика ми и сватъ єси, помози ми на Чехы“. Данило и запомагавъ ко̂лька разо̂въ Белѣ на во̂йнѣ за Австрійске князѣвство. Латиньске духовеньство мало тодѣ на заходѣ велику вагу и варто було прихилити єго до себе. Данило и ставъ мѣркувати, що бъ зближитись зъ Заходомъ въ релігійныхъ во̂дносинахъ, одначе папы не запомогли єму и во̂нъ по̂рвавъ звязокъ зъ Римомъ, а все таки на голову єго положено королѣвску корону.

На внутрішнє житє Галичины ся корона не мала великого вплыву, але вона мала вагу въ околишнихъ во̂дносинахъ: латиньскій свѣтъ вважавъ Данила яко короля постановленого въ такому достоиньствѣ папою. Бувъ ще й иншій приво̂дъ тому, що Захо̂дь близше спо̂знався зъ Даниломъ. Хто зъ Даниловыхъ сусѣдъ не тямивъ єго стро̂йного и хороброго во̂йска? Лѣтопись повѣдає, що окро̂мъ Данила: „иный князь не входилъ бъ въ Землю Лядьску толь глубоко, проче Володимера великаго, иже бѣ землю крестилъ;“ и про Чехо̂въ сказано що: „Не бѣ бо въ Землѣ Русцѣй первее, иже бѣ воєвалъ Землю Чешьску, ни Святославъ Хоробрый, ни Володимеръ святый“. За часу сего походу Данило на мурахъ одного мѣста постановивъ свою хоругву и якійсь то: „Гѣрбортъ присла Данилови мечь и покорениє своє“. Друга лѣтопись повѣдає: „Даніилъ Романовичь по сей славной побѣдѣ въ Чехахъ началъ всюду славенъ бити яко и папа Римскій величаше єго и присла єму своє благословеніє и знаменія кролевская“. Бачило Данилове во̂йско навѣть далеку Ригу; на останку Данило̂въ синъ сидѣвъ якійсь чась и на столѣ Австрійського князѣвства. Хочь папа и наказавъ єпископови Оломуцкому и Вратиславскому проклясти Данила; хочь во̂нъ стративши надѣю златинщити Русино̂въ, вважавъ ихъ за одно съ Татарами и проповѣдувавъ рушенє, що бъ силомо̂цъ привернути Русино̂въ до римского обряду, одначе се не шкодило державцямъ латиньскои релігіи приятелювати зъ Даниломъ и Галичина вже не выдѣлялася зъ семьи захо̂дныхъ державъ.