з усїх творів їх земляків: запевне вони відкинули все, що було невідповідне їх метї. Знов же, коли вони хотїли затримати деякі твори і завести їх у сьвятий збір задля їх великої релїґійної вартости, вони могли завважати, що при змінї обставин твори ті мусять бути теж змінені, прилагожені до сучасних доґматів благочестя. З сього погляду Біблїя здаєть ся нам вибором із давної жидївської лїтератури, вибором, приладженим до виразної мети, що мали збирачі, — до релїґійного й морального навчаня. Сї збирачі, як ми тілько що бачили, могли належати до III і II ст., що до Пятикнижя, Іс. Навина і збору історично-пророчого, а що до Писань, то десь коло християнської ери.
До якої міри при помочи Біблїйних книг можна зложити хоч уривками історію жидівської лїтератури, се питанє здіймало ся часто і на ріжні способи. Між тими, що додавали найоріґінальнїщі відповіди і найбільш варті уваги, ми спогадаємо Ед. Райса. Сей учений, користуючись останнїми здобутками критики, пробує зробити нарис головних фаз лїтературного розвитку Євреїв, признаючи при тому, що книжки релїґійного змісту, єдині, які дійшли до нас, очевидно з'являють собою тільки один (нерозбірливий текст) роботи давних Ізрае-