а Мотьо, не зважаючи на се, робив розправу між дїтьми. Упоравши ся в кінци з тою голотою, вернув до мене, взяв бритву, потягнув єї по долони і шарнув по бородї.
Ой, ой! — скрикнув я як опарений — таж ви живцем шкіру дрете з чоловіка!
— Ну… ну… ну… перепрашаю, перепрашаю, то нїчого не шкодить, то бритва троха тупа, бо колисьту Сура оббирала нею редькву, тай геть бестія затупила. Ну, але се нїчого не шкодить, то можна виострити.
Мотьо кинув ся шукати ременя до остреня, але жиденята закинули його Бог зна де і Мотьо дармо шукав з чверть години, а ременя як не було так не було.
Менї за той час мило геть присохло і я не міг навіть губою рушити. В кінци по всїх даремних пошукуванях спитав мене Мотьо, чи я не маю на собі ремінця. Я зняв мій ремінець (перепрашаю всїх естетиків за таке неестетичне слово, однак шлийок тодї ще не знали) і подав Мотьови. Він дав менї тримати оден конець в зуби і став що сили острити бритву, так що притім мало менї зубів не повиривав. Бритва стала троха острійша. Мотьо звивав ся як опарений, щоб нагнати страчений час. Половина бороди була вже готова, як стало ся нове нещастє.
Непосидючий жидок, той самий, що скупав перше
