я сам не знаю за що), бігцем пігнав я до дому. Від того часу, мої панове, я більше не голив ся, ношу як видите бороду і плюю на всїх фризиєрів.
— Ну, а на баль тодї пішлисьте? — спитали всї хором.
Ну, на баль то я пішов, але той бісовий Мотьо попсував менї зовсїм гумор і якось менї не щастило ся. Найлїпшим сего доказом, що я пізнав тодї мою “стару” і в рік опісля мусїв з нею оженити ся.”
Тут пан Макар зітхнув тяженько, завернув очима і скривив лице на “подобіє агнца веденого на заколеніє.” Цїле товариство зареготало ся щирим, непримушеним сьміхом, пан Бжухальский, секретар ради повітової зімлїв зі сьміху, панї Антенатська, вдова по місцевім лїкари дістала спазмів, а пан-отчик Книшович обпорскав зовсїм пан-отчика Безчеревного.
“Бо ти таки бандура був і бандурою згинеш” — так може вже двайцятий раз повтаряли мої татуньо, коли ми вернули з тих нещасливих сватів від шляхти-
