Знуджений притакував я на все, але гадками блукав кудись сьвітами і над тим лишень продумував, якби то скорше вирвати ся до дому.
— А се моя фотоґрафія з перед трех лїт — може будете цїкаві — пропищала менї над ухом панна Фінця.
Я глянув на витерту фотоґрафію, яка вже найменче 25 лїт перележала в альбумі і представляла панну Фінцю, коли она мала може щойно 15 лїт. Я глянув і промовив іронїчно.
— Алеж панї мали тодї може 15 лїт.
— Ви згадали — підхопила Фінця — і від того часу минуло три роки. Правда, що гарна красавиця з мене була.
Я вже не міг довше видержати.
І хтож би то — кажу — був сподївав ся, що панї ще такі молоді, таж я заєдно думав що панї ровесниця тїтки Лєвкадиї.
— Що-о-о! зашипіла панна Фінця. Ви пане уважайте і числїть ся зі словами.
— Алеж панї — хотїв я боронити ся — прецїнь тїтка се самі казали, я собі того з пальця не виссав.
На ті слова панна Фінця зірвала ся з канапи, кинула альбум на столик та зміривши мене з висока, вибігла з сальону тріснувши дверми з цїлої сили. Я пізнав, що стрілив “бомка” та зі встиду аж кров удари-
