ла менї до голови. Не надумаючи ся довго, вхопив я за перший лїпший капелюх (як опісля показало ся то був капелюх панни Фінцї і я мусїв його на другий день осібним післанцем відіслати), як злодїй вискочив через вікно і бігцем пігнав до дому. Не памятаю вже, коли я прийшов домів, коли вилїз на гору, розібрав ся і залїз в сїно, а пригадую собі щойно, як на другий день десь коло полудня, стягнули мене татуньо з гори, а виганьбивши добре і погрозивши, що коли не устаткую ся, то мене виречуть ся, казали менї ладити ся знов на дорогу, бо на другий день припадало сьвято і ми мали їхати в свати до пан-отчика Потребицького на трете село, у якого була дочка Фльорця дуже гарна, як мене тїтка Лєвкадия запевняли, образована панночка.
Коли я на другий день стояв вже вичесаний, прибраний і до подорожи готовий, взяли мене тїтка знов до себе та більше як дві годинї давали менї науки і наставленя, як маю коло панночок надскакувати. Я признаю ся, мало що з тих наук памятаю, бо цїлу мою цїкавість, заняв був тодї кіт, який підкрадав ся до бурої посьмітюхи, що сидїла на вершку стодоли. Він причаловав ся, корчив ся і повзав поміж кутинки моху на старім соломянім даху а очи таки живцем пожирали намічену жертву.
А між тим тїтка Лєвкадия тарабанила:
