В той саме час кіт підповз аж під самі кізлини, де сидїла посьмітюха, одним сьмілим скоком зловив добичу і скочив назад в гірчицю. Я так був тим занятий, щой не спостеріг ся, як майже разом з тїткою крикнув: А таки вкінци зловив єї. Тїтка думаючи, що я так пильно слухаю єї наук, похвалила мене, а відтак встала та пішла сказати татуневи, що вже час їхати в дорогу, бо до села Демаморич то таки кавалок дороги.
До Демаморич їхали ми більше як дві годинї тай приїхали як раз після обіду, коли зі стола прятали. Нас попросили в гостинну, але до неї треба було іти через їдальню. Переходом побачив я перший раз панну Фльорцю, яка заглянувши нас, вхопила щось швиденько зі стола та стрілою помчала до сусїднього покою. Я дуже був цїкавий, що се могло бути і довго бив ся у гадках, аж вкінци пояснив собі, що панна Фльорця певно хотїла показати, яка то она звинна і господарна. За се припала она менї страх до вподоби (бо мамуня дуже собі бажали господарної невістки) і я цїлий час опісля не зводив з неї очий.
Панна Фльорця була досить чепурна дївчина. Маленька, худенька, о милім і добродушнім виразї лиця, а до того рухлива і розмовна, що аж любо було з нею поговорити. Ми сейчас заприязнили ся і час летїв нам так скоро, що ми і не стямили ся як нас запросили на підвечірок. При підвечірку татуньо бесїдували щось
