Сторінка:Мыкола Костомаров. Руина І. Гетьманованє Бруховецкого (1892).djvu/135

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 127 —

и що треба на удержанє ратнико̂въ, а воєводы, що бъ вже не посылали своихъ збо̂рщико̂въ. Въ грамотѣ вказували, що коли бъ во̂дъ усего украиньского народу прийшло проханє, ослобонити Украину во̂дъ царскихъ воєводо̂въ, то єго бъ ласкаво повитали. Дня 18. лютого въ Москвѣ довѣдалися про те, що за десять днѣвъ до того скоилося въ Гадячѣ и выслали царску грамоту до єпископа Методія; въ грамотѣ стояло, що Бруховецкій нето̂лько во̂дрѣкся во̂дъ по̂дданьства царю, але й во̂дъ христіяньскои вѣры и проливъ кровь тыхъ ратнико̂въ, котри̂ єго берегли, а ся кровь єму „наче другому Юдѣ розверне утробу“. Пишучи отакъ, Москва не тямила, що й Бруховецкій и Методій зъ однои яблунѣ яблука, тымъ-то запевняли Методія, абы во̂нъ всякимъ чиномъ во̂двернувъ наро̂дъ во̂дъ интриги, задати украиньскій наро̂дъ въ бусурменьску неволю“.

Того самого часу прибувъ у Москву польскій по̂сланець обсуджувати спо̂лку двохъ христіяньскихъ державъ Польщѣ и Московщины проти невѣрныхъ. Симъ по̂сланцемъ бувъ вѣдомый вже съ часо̂въ Выговского, Бенёвскій. На мо̂цно̂сть спо̂лки Польщѣ зъ Московщиною тодѣ такъ сподѣвалися въ Москвѣ, що въ царско̂й грамотѣ до Методія сю спо̂лку вважали нѣ бы справу цѣлкомъ вже певну, и говорилося, що ради заступництва Московского царя, Поляки бо̂льше вже не будуть заподѣвати надсиля Украинцямъ у вѣрѣ, абы лишень Украинцѣ во̂дрѣклися во̂дъ „бусурменьскои влесливости“.

Бруховецкій, зо̂рвавши зъ Москвою, росповсюджувавъ ворогованє до Москалѣвъ не то̂лько въ гетьманщинѣ, але по̂славъ зазывы и въ слобо̂дски̂ полки. „Польски̂ и московски̂ по̂сланцѣ, писавъ гетьманъ у своихъ зазывахъ, змовилися, що бъ обыдвѣ державы — Польща и Московщина, пильнували зруйнувати и до останку знищити нашу любу Украину, знѣвечивши усѣхъ єѣ мешканцѣвъ, не минаючи нѣ старого, нѣ малого. Довѣдавшись про такій лихій замѣръ, мы все таки, не бажали выганяти Москалѣвъ шаблею, а гадали, не проливаючи крови, выпровадити ихъ цѣлыми и провести ихъ ажь до самои московскои межѣ, але жь вони, Москалѣ, заразъ выявили свою потайну зло̂сть до нашого народу, не послухали нашои порады, а зазброившись, кинулися на христіянъ. Наро̂дъ, обороняючися мусѣвъ ихъ бити и такимъ чиномъ на нихъ окошилося те,