Найважнѣйшмъ добуткомъ сеи побѣды було те, що ханъ Крымскій довго по̂сля того не во̂дважувався рушити зъ ордою на Украину запомогти королю, а пильнувавъ вартувати на по̂вночи татарски̂ житла во̂дъ нападу Запорожцѣвъ и Калмыко̂въ.
Польскій король мавъ замѣръ, що бъ по̂сля переходу черезъ Днѣпро, брати Кієвъ, та мусивъ лишити сей замѣръ. Кієвъ на той часъ бувъ саме крѣпке мѣсто, тымъ то тратити на него часъ було не наруку Полякамъ: вони голубили надѣю, що коли заберуть увесь край, то Кієвъ и самъ по̂ддасться. На лѣвому боцѣ Днѣпра Поляки не зустрѣчали проти себе московского во̂йска: чутно було, що Ромодановскій таборує десь далеко: гадали вони, що Ромодановскій, чоловѣкъ великого розуму, а умысне бъ то выдає зъ себе мамлѣя и чоловѣка мало тямучого въ во̂йсковыхъ справахъ; а на думцѣ справдѣ у него рахуба хитра и дуже певна. „Сей Москаль, гадали собѣ Поляки, спостерѣгъ, що Полякъ палкій, займеться швидко, мовь солома и швидко згорить, а огню лишить по собѣ омаль; тымъ-то Ромодановскій не рушає зъ мѣсця, а вырядивъ по бокамъ во̂ддѣлы, що бъ у насъ однимати живно̂сть; отъ мы бъ въ чужинѣ голодували!“ Бруховецкій навпаки: высылавъ съ по̂дъ Кременчука жалобы въ Москву на Ромодановского, обвиновануючи єго, що во̂нъ не кориться царскимъ наказамъ и не поспѣшає зъ во̂йскомъ боронити Украину; цѣлу осѣнь державъ во̂йско нѣ бы готовымъ до походу, а якъ по̂шла чутка, що король переправляється черезъ Днѣпро и йде на Лѣвобереже, такъ Ромодановскій, мовь умысне, пустивъ своихъ ратнико̂въ по домо̂вкамъ. Ромодановскій не бувъ справдѣ такимъ стратеґою, за якого вважали єго вороги, та, одначе жь, не було за нимъ и такои вины, яку зводивъ на него Бруховецкій: во̂нъ чинивъ свою справу, докладно корячись царскимъ приказамъ. Ратнико̂въ во̂нъ пустивъ зъ Бѣлгороду по домо̂вкамъ на цѣлый мѣсяць, бо такъ єму велено було царскимъ приказомъ: коли жь прочувъ, що польске во̂йско преться на Лѣвобереже и одержавъ новый приказъ, такъ заразъ роспустивъ гонцѣвъ скликати ратнико̂въ назадъ, а до Бруховецкого вырядивъ зъ во̂ддѣломъ во̂йска свого товарища Петра Скуратова и обѣцявъ гетьманови, що и самъ рушить до него на помо̂чь заразъ якъ то̂лько зберуться ратни̂ люде. Ромодановскій слухавъ свого уряду, котрый тримався давного московского звычаю: роспу-
