скати по домо̂вкамъ во̂йско, коли не видко поблизу нѣякои небезпечности. Зъ сего часто поживлялися вороги, несподѣвано нападаючи на Московску державу.
Не задовольнився Бруховецкій приходомъ Скуратова и писавъ въ Москву що бъ звелѣли Ромодановскому и Петру Шереметеву ити зъ своими выручати Лѣвобереже; бо во̂нъ, гетьманъ, съ Хлоповымъ и Скуратовымъ все таки не въ силѣ выйти проти Поляко̂въ.
Въ польскихъ жерелахъ сказано, що заразъ по̂сля переходу Поляко̂въ черезъ Днѣпро бо̂ля Ржищева, приѣздивъ до короля московскій гонець, запрошуючи умовлятися на згоду. Гонцеви во̂дповѣдали, що Поляки не цураються згоды, абы умовлятися царь вырядивъ своихъ во̂дпоручниковъ. Але польски̂ паны, котри̂ оточували короля, раяли, що не слѣдъ ити на ворогову примху: во̂нъ выгадує, якъ бы то притягти часъ собѣ на поживу.
Польске во̂йско йдучи лѣвобережною Украиною, везло за собою на омаль припасо̂въ: сподѣвалися, що всего потрѣбного вволю добуватимуть въ неприятелево̂й землѣ. Одначе показалося, що въ сѣй землѣ не такъ-то легко розжитися во̂йску на провізію и фуражь. Збирати припасы выряжали жовнѣро̂въ: козаки нападали на нихъ; во̂днимали инколи возы навантажени̂ припасами; а часомъ и самыхъ жовнѣро̂въ нѣвечили. Польске во̂йско бѣдувало, не маючи потрѣбного: спершу пѣхотинцѣ терпѣли голоднечу, а далѣ й ко̂нниця: конѣ здыхали не ѣвши.
До того мусѣли Поляки по дорозѣ справлятися зъ окрѣплеными мѣстами: такихъ мѣстъ Поляки попередъ себе рахували не меншь якъ три сотнѣ. Першимъ по дорозѣ стояло мѣсточко Воронько̂въ: зъ нимъ Поляки швидко справилися; во̂йскови̂ слуги, що звалися „люзьною челядю“, зграбували и спалили мѣсточко. За Вороньками стоявъ Борышпо̂ль, тожь окрѣпленый. Борышпо̂льцѣ спершу хоробрѣлися; коли Поляки почали вымагати, що бъ здали имъ мѣсточко, Борышпо̂льцѣ во̂дповѣдали:
