Сторінка:Мыкола Костомаров. Руина І. Гетьманованє Бруховецкого (1892).djvu/31

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 23 —

Воронькову и рушили на Борышпо̂ль[1] де Собѣскій лишивъ 150 гайдуко̂въ. Зъ отсихъ гайдуко̂въ 120 полягло въ сѣчѣ. Борышпо̂льцѣ не спротивлялися. Москалѣ зграбувавши Борышпо̂ль, по̂шли у Воронько̂въ. Воронько̂вцѣ не зразу по̂ддалися, зате Москалѣ добувши мѣсточко силою, спалили єго, людей повбивали и вернулися въ Переяславъ. Тутъ застали вони колотнечу: Переяславцѣ встали проти московскихъ ратнико̂въ; доволѣ перебили зъ нихъ тыхъ, котри̂ лишалися у Переяславѣ, а тыхъ, що верталися зъ Борышполя и Воронькова, зустрѣли гарматами та рушницями. Москалѣ не встояли проти Переяславцѣвъ и подалися собѣ на Кієвъ. Зъ иншими мѣстами въ Сѣверщинѣ, що попо̂ддавалися королю або Тетерѣ, люто розправлявся Бруховецкій по̂сля во̂дходу короля съ по̂дъ Глухова. Бруховецкій не дававъ помилованя нѣкому; нѣвечивъ цѣли̂ семьѣ, а житла паливъ. Оденъ лишень Королевець не до̂знавъ страшеннои по̂мсты: надъ нимъ Бруховецкій змилувався за те, що Королевчане заразъ, якъ вырушивъ во̂дъ нихъ король, кинулися на тыхъ жовнѣро̂въ, що во̂нъ лишивъ и розправилися зъ ними не чекаючи Бруховецкого: кого замордували, а хто втѣкъ во̂дъ мордованя, того прогнали, а королѣвске и сенаторске добро, яке було, зграбували.

Собѣскій повертаючись на право-бо̂чну Украину, выдавъ до лѣвобережныхъ Украинцѣвъ такій універсалъ.

„Теперь намъ годѣ воювати, мы люде свои и можемо поладнати мѣжь себе полюбовно; зъ Москвою вже розпочалися переговоры про згоду; маємо надѣю, що коли Богъ запоможе; то прийде згода. Нехай же лишень во̂йскови̂ люде зо̂стаються зазброєными, а поспо̂льство повинно ско̂нчити свои обопо̂льни̂ сварки; най береться до хлѣборобства, а на веснѣ засѣває нивы, та вповаючи на Бога, сподѣвається втѣшатися плодами своєи працѣ. Король звелѣвъ менѣ оголосити єго волю, що бъ Украина лишилася въ теперѣшнёму становищѣ до ко̂нця переговоро̂въ про згоду; най вона выконує свои обовязки, годуючи во̂йско и даючи єму кватиры по мѣсточкахъ. Во̂дъ своєво̂льства жовнѣро̂въ нѣхто не терпѣтиме, бо строго наказано жовнѣрамъ, що бъ вони зъ господарями жили мирно, приязно и давали помо̂чь кожному, хто єѣ потребуватиме.

  1. Мѣсточко въ переяславскому повѣтѣ, въ Полтавщинѣ.