Сторінка:Мыкола Костомаров. Руина І. Гетьманованє Бруховецкого (1892).djvu/62

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 54 —

Козаки зо̂брали раду и радили собѣ, що Опара запропастився, обороняти имъ нѣкого, та й не вартъ того, згодилися взяти Петра Дорошенка. Се бувъ внукъ Михайла Дорошенка, колишнёго гетьмана. Петро̂въ батько добувъ собѣ шляхоцтво въ 1650 р. Петро родився въ Чигиринѣ, де у єго роду було власне дворище. Ще за Богдана и за Выговского во̂нъ бувъ полковникомъ, спершу прилуцкимъ, далѣ черкаскимъ, а наостанку за Тетери бувъ генеральнымъ осаулою. Дорошенко прибувъ въ таборъ. Усѣ сотники и отаманы зъ Опаринои ватаги вызнали єго за свого ватажка и заприсягли Польскому королю на вѣрно̂сть и поко̂рливо̂сть, а ханови на спо̂лку. Дорошенко заприсягъ, що добуватиме лѣвобережну Украину, хочь бы навѣть довелося во̂ддати Татарамъ усѣхъ лѣвобережныхъ козако̂въ.

Тодѣ новый гетьманъ зъ своими козаками и Татарами рушивъ до Ладыжина. Ладыжиньски̂ мѣщане во̂ддали єму мѣсто и выдали пѣхотиньского полковника Царя, Опариного приятеля. Дорошенко зво̂дсѣль взявъ на Брацлавъ, де сидѣвъ въ запертѣ Дрозденко. Дорошенко обѣцявъ татарскимъ мурзамъ подарунки, просячи выдати єму Опару, абы во̂нъ во̂дославъ єго до короля. Татаре выдали и Опару и єго во̂йскового судію Радочиньского. Дорошенко долучивъ до нихъ царя и всѣхъ трёхъ вырядивъ у Бѣлу-Церкву, зво̂дко̂ля Стахорскій, заковавши ихъ, попровадивъ до короля. Повѣвъ ихъ бѣлоцерко̂вскій, вѣрный Польщѣ козацкій полковникъ Ясько Кулганъ.

Короля Кулганъ здыбавъ у Мстовѣ, де во̂нъ задержався, наздоганяючи Любомирского. Король казавъ закинути въ фортецю въ Марієнбурзѣ Опару и Радочиньского, а Царя звелѣвъ посадити на палю за те, що во̂нъ двѣчи вже зраджувавъ и втѣкавъ. Тутъ перебувавъ и Тетера; во̂нъ прохавъ короля, выпустити на волю зъ Марієнбурскои фортецѣ замкненыхъ митрополіту Осипа Тукальского и архимандриту Гедеона Хмельниченка. Король згодився, хоча дехто съ пано̂въ и заперечувавъ проти такои ласки, домыслюючись, що Тукальскій и Хмельниченко були головными керманичами повстаня украиньского народу.“

По̂сля упадку Тетери правобережна Украина сягнула ще глибше въ ковбаню суспо̂льного роспаду. До сего часу поспо̂льство хиталося помѣжь Московскимъ царемъ, а Польскимъ