і тепер він доручив мені відшукати єврея, що вмів би писати по-грецькому. Завдання це досить важке. Я згадав за тебе. Чи не захтів би ти обійняти корисну й почесну посаду прибічника в нашого земляка, Агріпиного й Беренічиного приятеля, цісаревого та його сина Тита — улюбленця.
— Менохім слухав уважно, не підводячи очей, і тоді лише, як Юст змовк відповів:
— Дякую тобі, Юсте, що згадав за мене, але за прибічника Йосипа Флавія я ні за́ що в світі не стану.
Юст не виявив здивовання й спокійним голосом говорив далі:
— Плата, належна цій посаді, значна. Помешкання в Агріпинім палаці, місце при його столі та двадцять тисяч сестерцій річного утримання… Поміркуй.
— Ні за́ що, — коротко й спокійно сказав удруге Менохім.
— Обіймаючи цю посаду, ти був би в стані робити тисячі послуг бідним нашим братам…
— Ні за́ що, Юсте!
— Маєш дитину-приймачку, Мірталу… її молодість потребує чистішого за затибрянське передмістя повітря…
— Ні за́ що, Юсте!
— Старість, Менохіме, настигає до тебе великими кроками. І коли неміч прикує тебе до ліжка, коли натружені твої руки до жадної праці
