Перейти до вмісту

Сторінка:Міртала.djvu/230

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

звичайного. Багато людей закривало голови від соняшної спеки відлогами або брилями з широкими крисами.

— Що він там кумкає? говори далі! Чи, може, тебе мати вивчила вимовляти лише цих двійко слів? — з реготом волано довкола.

Чоловік у кереї сказав удруге:

— Невдячні душі!

Педаній приступився до пояснення загадкових слів невідомого чоловіка. Він обернувся обличчям до згромаджених навколо людей і скочив на мармурові уламки. Здалеку ввижалося, немов величезна його постать у шнурованих сандалах, металевому панцері та з коротким мечем при боці стояла на людських головах. Простягаючи величезного кулака понад ці голови, він покрикнув:

— Громадянин сказав правду. З ваших собачих морд гавкає невдячна душа. Лаєте й ускаржатися хочете на чесного вояку, скоро він вийме з вашого горщика жменю вареної квасолі або, проходячи, притисне вам кінчик делікатної пучки! Чи ж жадний геній, що пеклується за людський розум, не казав вам ніколи, що якби не,цей чесний вояка, то трохи чи мали б ви те, що маєте?

У юрбі озвалися сміхи й погуки:

— Нехай же віддасть мене Юпітер підземним богам, якщо я знаю, що маю!

— Не маю навіть одної-однісінької срібної мисочки!