якнайбільш синові зруйнованого міста? Міртала? Чи ж я її не вирвав також, як і Йонатана, з едомської неволі? Нехай же поділяє чорний мій хліб і дихає разом зі мною повітрям недолі. Йонатан? Він перший, він найбільш одмовляв би мене взяти участь у розкошах та втіхах тих, що відреклися, відсахнулися від рідної й святої справи.
Останні слова вимовив з блиском зненависти в очах. Юст по короткій мовчанці відповів:
— Занадто суворий ти, Менохіме, а решенцями твоїми керує швидкість, що надає їм огонь твого серця. Ані Агріпа, ані Йосип, ані навіть Береніка не є перекинчики. Урочисто та наявно обходять вони всі наші свята й щедробливо допомагають грішми нещасливим нашим братам…
— Але ж серця їхні, Юсте, серця, серця! — перебив Менохім, і тисячі погордливих посмішок струснули зморшками його обличчя. — Серця, Юсте, — повторював, — пригорнулися до гріхів Едому й прилащилися до його розкошів; руки їхні, Юсте, в щоденному сердешному стиску сполучаються з руками наших ворогів! Йосип Флавій за Веспасіяновим столом! Береніка в Титових обіймах, того саме Тита… о, ти, боже! де ж справедливість твоя!.. бо ж головешку пожежі шпурнув ти в нашу святиню! Агріпа ходить зодягнений у одіж римського сенатора, з шістьма лікторами, що, зганяють, мов псів, йому з дороги братів його, що на прошений хліб уже перейшли! Ха! ха! ха!
