— Хай змилосердиться над тобою споконвічний, чоловіче з чорними думками й жорстоким серцем! Зміркуй! Юдея та Сирія — то дві сестри рідні. Однією розмовляємо мовою, одному вклоняємося богові, а племена наші з одного прикореня рід свій виводять.
— Бодай би згбрів ти в Молохових огневих обіймах! Твоя мовна й племінна одність, і бог твій, і Юдея, і Сирія так мене обходять, як підошва з подертих сандалів. Я пити хочу, а за ті гроші, що їх тобі платить Монобаз, напився б я досхочу. Лежати хочу, а ти посідаєш те місце, що на ньому я міг би спокійнісінько вилежуватись. Тому й наважився я або зігнати тебе звідціля, або видерти з твоєї горлянки твою єврейську душу.
— Скаржитимуся на тебе! — спокійно, але рішуче сказав Менохім.
— Скигли, псе! Кумкай, жабо! Сичи, падлюцька гадюко! Побачимо, чи потрапить стати в твоїй обороні від Сіласових пазурів твій пан Монобаз, песиголовець, що на нього чимало шляхетних римлян здавна вже дихає важким духом.
Менохім пішов до Монобаза, Сіласа покарано; цілих десять день його ніде не бачили. А втім, з'явився знову, та ж дрочити Менохіма облишив. Тільки вичікував пильно на нагоду, щоб зустрінутися з ним, і, коли вона йому траплялася, мовчазно зводив плечем і чинив рукою рухи німої загрози. Лиш одного разу, спіткавшися віч-на-віч
