напади Й бійки. Сільвій з гаптарями й Вентурій з своїми перфумниками давали попуск своєму гнівові й заздрощам, що палахкотіли в них уже з давніх-давен; всередині домів розлягалося тріскання розбиваних скринь і брязкіт товченого посуду. В одному боці клапті важкої від гаптування тканини спадали на голови й обплутували людям ноги; в іншому порозливані пахощі виповнювали повітря гострою й запаморочною задухою. Педаній і Пуденцій, з громадкою різного стану людей, шукали там також чоловіка, що помститься над ним наказувала їм тінь забитого на війні Пріска. Гурт сирійців, одчахнувшись од своєї банди, волік до найближчого шинку Міріям, наймолодшу Сарину дочку, що кричала й видиралася їм. За ними, як важкий птах з розпістертими крилами, летіла, кричучи, присадкувата й опасиста Сара, забуваючи за плюндровану свою домівку. Кілька юнаків, що серед них з своєї римської одежі вирізнявся Юст, билися з напасниками перед Горієвим будинком. Котрийсь з них упав; його схопив і відніс на своїх руках ошаленілий з розпачу Горій, отой лагідний гіллеліст, що тепер з блискучими, як у вовка, очима кричав:
— Пробач, Сімеоне: пробачте, мудреці з Ябує, що я вам був суперечив! Помсти! помсти!
Нагло в якомусь місці далося вчути такий рух, ніби тільки-йно прибула громада людей силкувалася порозпихувати натовп і прокласти собі серед
