нього дорогу. Ці прибульці вочевидь продиралися до будинків, що довкола них найзавзятіш кричали та звивалися гаптарі й перфумники. Якісь поважні, виборномовні голоси почали вибиватися з-помежи грубіянського та багатомовного вереску. За зрозуміле ставало, що там починалася суперечка, а ліпше — нав'язувалася якась чудернацька щохвилини уривана розмова, що початок її невідомо де й як нав'язався, і де, в одному боці, зачувалося велике зусилля голосів, що наказували щось, прохали за щось, стверджували щось, з другого — стали розлягатися грубі жарти та сміхи. А втім, гаптарі й перфумники почали вже також трохи заспокоюватись. На протилежному боці базару вирувала ще велика метушня й галас, але тут малася вже спромога дочути спокійного й гомінкого голосу, що, розлягаючись, втім, і в своєму спокої, владно, десь з гущі натовпу, промовляв:
— Маєте суперечку з мешканцями цих домів. Добре. Але є два способи розв'язання суперечок: один — розумом, другий — силою… Перший — людський, другий — звірячий… а ви хіба череда худоби?
Кілька голосів засміялося воднораз. Котрийсь з-посеред них, подібний до Педанієвого голосу, закричав:
— І сюди також мусів ти влізти, філософе!.. Та скористаєш тут стільки ж, скільки скористав ти, коли вийшов до Віталієвого війська, що облягало
