оточення, виряджалася в гаптування, що несла з собою, оповивала їх навколо шиї, спускала на споловілу спідничку, мальовничими зборами навішувала по плечах. Небавом обсипали її цілу золоті й срібні іскри, що розпалювало їх сонце в її гаптуваннях, аж доки не пригасали вони в затінках кружганку, куди вона сходила кількома мармуровими східцями й де ставала побіля котроїсь з його колон, уважно, тихо й пільно наглядаючи покупців свого краму.
Це був той портик, що його Цестій, один з найвизначніших римських вельможців, вибудував на Авентіні в даровизну римлянам, як місце задля прогулянок та прохолоди. Він складався з двох довгих рядків колон, сполучених угорі легким дахом, а знизу мармуровою долівкою. Піддашшя, маківки й підніжжя колон аж обтікали з чудових різьб; стелю вкривали також вирізьблені квадрати й медальйони; часто-густо поміж колон знімалися вгору могутні або придатні обриси статуй. Звикло проходило там безліч люду різних станів і статі, і багато з-поміж них зупиняло свої очі й увагу на єврейській гаптарці, що стояла біля колони. Також не одна й з-поміж римлянок наближалася до неї, роздивлялася на її гаптування чи купувала дещо. Зверталися до неї різно: гордовито, ласкаво або байдужно. Вона, здавна вже бачачи ці місця й цих людей, за несміливу не була. На до неї звернене запитання відповідала
