прийшов до кружґанку в товаристві лише одного учня. Довго малював, нарешті, звісивши в повітрі пензеля й нахиливши в недбалому рухові вниз голову, поспитав:
— Хто ти така, дівчино?
Вона відповіла погамованим голосом:
— Я єврейка.
Артемідор голосно засміявся.
— Коли б ти й інакше якось мені відповіла, то я сказав би тобі, що ти з правдою розминулася. Сонце Азії паленіє в твоєму волоссі й очах.
— Сонце Азії не паленіє ані в моєму волоссі, ані в очах. Я вродилася в Римі.
— Справді? І, присягаюся Юпітером, не завдаєш Римові сорому. Кумедно трохи бренить латинська мова в твоїх устах, але це робить тебе за незвичайнішу ще, а кожна незвичайність є тепер за пристрасть у римлян. Як тобі на ім'я?
— Міртала.
— І це ім'я також незвичайне. Де живеш?
— На Затибрю.
— Шкода мені тебе. Моя нога не ступала там ніколи…
З хвилину ще поглядав він на неї й повернув до своєї праці. По якімсь часі знову поглянув униз, ніби хтів переконатися, чи не пішла вона ще. Та вона стояла, все на тому ж місці, затопивши кудись в далечінь замріяні очі, склавши на грудях руки. Пасмо сонячного проміння, продершися під
