кружґанкові карнизи, розогнювало в її волоссі та гаптуванні, що звисало їй з пліч, тисячі іскор. В очах митця з'явилося щось подібне немов до захвату.
— Чи це твоя робота? — запитав.
— Моя, — відповіла вона і з певною пихою розвинула, як довга, котрусь стьожку.
— Чудове мереживо! — вигукнув художник, цілою вже постаттю схиляючись додолу. — Звідки береш зразки?
— Давно вже укладаю їх сама. Імпровізаторка я…
— Арахна! мушу приглянутися зблизька до тебе й до твоєї праці!
Це вимовивши, він схопився з місця та жвавими, гнучкими рухами з пензлем у руці почав злазити з риштування. Саме під цей мент у кружґанку з'явилася велична з постави й багато зодягнена жінка, ведучи за руку десятьлітню дитину, хлопчика, в багряній коротенькій туніці, густочервоних сандалках та в ланцюжкові з золотою кулькою на шиї. З чорних її кіс на білу, пишно погаптовану в срібло й поспинану на плечах застібками з рубінів, сукню спадав, немов легка срібляста хмарка, газовий серпанок. За нею, на певній відстані, крочив служник, несучи різне шкільне приладдя: довгастий футляр із звоями пергамену, таблички, styl'і, губки й каламар. Завваживши її, Артемідор ухилив голову в повному пошани уклоні. Вона привітала його ще звіддалік приязною
