Хлоп'я з радісним гамом погналося за мячем, а Гельвідій Пріск, скинувши з пліч плаща, присів у своїм родиннім колі до повного овочів і вина столу. На ньому не було пишної преторської одежі, бо він прийшов не впрост з базиліки, де обіймав уряд найвищого судді, а з лазень, куди він, повертаючи додому, звик був заходити. Звідтіля отож, певне, виходячи, раніш ніж сісти до своїх ношів, що їх несло в оточенні громади приятелів та клієнтів кілька кремезних кападоків, великий цей вельможець та суворий суддя купив у якійсь крамниці побіч лазень та з таємничим усміхом заховав під згортками плаща забавку, що нею мав привітати свого одиначка. Зараз в білій, оздобленій багрецем сенаторських окрайок туніці, що увидатнювала ще більше дужі й гармонійні обриси його тіла, він пригублював чару з холодним напоєм та злагоднілими вже цілком очима поглядав на обличчя тих, кого він так кохав. Але ж невзабарі, відповідаючи на Музоніїв запит, він почав розповідати за голосну Герасову справу й знову спохмурнів і насупив згрізна брови. Що ж вдіяв цей чоловік, стоїк, що здавен уже тримався віддалік од гамору й блиску столиці та двору й що кілька тижнів тому наклав головою під вістрям катівської сокири, на громадському майдані, що слугував за місце скарання злочинців? Герас — злочинець! Ні, був то найчеснотливіший з-поміж людей чоловік, і лише філософія стоїків, що
