до найвищих вельможців та найвибагливіших чепурунів, охоче з усіма ними розмовляючи, знали вони за все раніш, ніж хтобудь інший, а те, про що довідувались, розносили по величезному місту з більшою швидкістю, ніж це могли б зробити цісарські гінці, що вгоняли на баских конях всіма шляхами, що перетинали державу. Душіючи трояндовим пахом, легко, мов на крилах, летючи, до грудей притуляючи маленького цуцика, що його волохата мордочка тільки-йно видніла з-посеред троянд та строкатих тканин убрання, Кая Марція вбігла до перестилю, кричучи:
— Вітаю вас, достойні! Добридень, преторе! Проходячи, побачила тебе, коли ти виходив з ношів! Повернув, отож, ти вже з базиліки, де певне й не довідався ще про найбільшу сьогоднішню новину! Цієї ночі Доміція Льонґіна зникла з дому свого чоловіка, Елія Ламія! Запорвав її й тримає в своєму палаці Доміціян, молодший цісарський син, хай боги зволять його вчинити несмертельним! Ну, і що ж ти на це, преторе? Бідний Ламія! А втім, я не жалкую цього сліпця. Попереджувала його особисто, а він, посміхаючись тільки, відповів мені: „В кожній молодій та красивій жінці ти, Марціє, бачиш себе саму, але ж знай, що моя Доміція є цілком неподібна до тебе!“ Його Доміція — Отже не йому вже, а молодому цісареві належить вона! Що він тепер вдіє, отой закоханий сліпець? Змагатися з Доміціяном я б йому
