наїдки римської вулиці — свинячі ковбаси; дешеве вино лилося з амфор до келихів з червоної глини; тут, нарешті, інколи з'являлося й притягувало до себе юрбу чудо дивне й вабливе: струмінь оливи, що рясно-густо стікав із уламку скелі. Хто лише хтів, міг зачерпнути з того струменю. Юрба з амфорами, глечиками та келихами в руках тислася до шинку й завжди була така чисельна й через свою чисельність така смілива, що еділли, доглядачі за громадським порядком, та відділи нічної варти, що обходила місто, обминали, відвертаючи очі, це місце ще здалеку.
Міртала, ніби манюська, прудка тінь, тулячись попри стінню будинків, перебігла базаром. Вперше ще такого пізнього часу вона проходила поблизу страшного шинку. Звичайно, вона вертала додому раніш, о захід сонця. Сьогодні спізнилася. Довго розмовляла з художником, відповідаючи на запити, що він їй ставив. Поволі, насмілившись, розповіла йому за своє дитинство, що минало на пласкому дахові малого Менохімового будиночку та по смітниках вузенької вулички посполу з названим її братом Йонатаном, що був такий добрий та лагідний до неї, дуже її любив, а потім раптом пішов боронити Єрусалиму та й… не вернув більше. Розповіла за тихі та довгі свої думи на узліссі Егерійського гаю, коли приносила туди поживок названому своєму батькові; потім за свою захопленну працю над гаптарськими кроснами, що
